Проекти рішень сільської ради
Село Паліївка межує з районним центром м. Малою Вискою, розташоване за 5 км. на Північний схід від залізничної станції Виска.
Засноване село у другій половині (XVIIIст.), будувалися хати, із різних місць переїздили люди. По цій причині в селі населення дуже неоднорідне. В нинішній Паліївці – можна зустріти: українців на прізвище (Мартиненко), молдован – на прізвище (Бреурош), греків з грецьких поселень і т.д.
За свідченням старожилів існує кілька легенд щодо заснування села.
Одна з них така:
КатеринаIIза якість провини відіслала в Сибір одного із своїх наближених воїнів. А потім змилувались над ним і виконали його бажання. Він просив: «Дай мені вільний степ» Катерина ІІ виділила для поселення Семену Палію- так звали воїна - наш край.
Палій оселився в нашому краю разом з ротою солдат. Солдати побудували собі казарми. А навкруг казарм почали з’являтися будинки.
Є в нашому селі хата – ровесниця селу. В цій хаті жила жителька нашого села Задворня Парасковія.
Отже, назву село отримало від свого засновника Семена Палія.
Інша легенда розповідає, що землі нашого краю належали Семенові Гуркові. Після смерті своєї дружини, будучи уже літнім чоловіком, він полишає свій маєток і землі і подається на Запорізьку Січ у козацтво.
Але козаки його не прийняли, бо він був дуже старий.
Гурко розгнівався і підпалив курінь .
Козаки схопили діді і хотіли його спалити у вогнищі. Семен Гурко дуже просився у козаків, дав їм гроші і благав, щоб залишили його на Січі.Козаки погодилися його залишити, але після цього випадку дали йому прізвисько – Палій. Відтоді землі, які належали Семену Палію стали називатися Паліївськими.
Не обходили село давні кочові племена. Свідчення цьому - збереглися поруч з селом на південній його околиці виявлена найвища скіфська могила.
Вона гарно збереглася , хоча слідів пошуку скарбів, шрамів на ній залишено досить багато.
В глибокому яру, що більше нагадує балку і тягнеться на Схід притулився давній ліс – Паліївське урочище.
Колись скрипіли тут чумацькі вози, швидко пробігали поштові трійки, поволі рухалися кінні полки на війну з монголами та турками.
В пониззі яру, на узліссі, неподалік від села збереглося джерело.Біля нього зупинялися на ночівлю чумаки .
Перекази і легенди засвідчують, що на одній із чумацьких хур у паліївський яр не раз спускався кріпак з села моринців з осиротілим сином Тарасом.
Також, цікаві версії походження мають назви вулиць і кутків нашого села. Наприклад, вулиця Сліпа звалася так тому,що в давнину за цією вулицею , щозакінчувала село, простягалися глухі ліси, широкі поля.
А от така вулиця, яка й нині називається Красною, має таку історію: напали на село вороги, запалили його, і саме той куток горів першим.Люди побачили яскраве полум’я на тому кутку, та так і прозвали вулицю Красною ( нині це вулиця Шкільна).
Є ще в селі вулиця Велика (нині Л.Українки) – найперша і найдовша вулиця.
Новіша частина села – вулиця Бесарабія (нині Щорса). названа так через перших її поселенців бесарабів (волохів), які у 1752 році переселилися сюди з Молдови.
Нащадки перших поселенців – Флуєрари, Бреуроші, Гросули,Мацкули й не задумуються, що гілка їхнього родоводу тягнеться можливо, десь аж від крутих берегів Дністра та повноводного Пруту.
П’ятихатка – на цьому кутку знаходилося лише 5 хат.
Пізніше з’явилася вулиця Кирпичанка знаходиться поблизу глинища, з якого місцеві жителі брали глину для виготовлення саману – «кирпичу» для зведення хат.
Чижівка і Орловка – на честь перших забудовників вулиць – Опанаса Чижа та Василя Орла.
А от частина колишньої паліївськоїБесарабії «Питовник» отримала свою назву уже за радянських часів. Із питомникаім..Мічуріна були привезені фруктові саджанці для колгоспного саду, який спочатку планували насадити в цій частині села. Плани щодо висадки дерев змінилися, а назва Питовник залишилася (нині вулиця Мічуріна).
Є в Паліївці вулиця, названа іменем Сергія Петрича. Так жителі села вшанували пам’ять юнака, свого односельця, який загинув в Афганістані.
Радянську владу в селі було встановлено у лютому 1918року.
В 1922році в Паліївці виникла сільськогосподарська артіль «Ударник», 1925році – машино тракторні товариства «Новий труд» і «Один у полі не воїн». У червні 1929року організовано ТСОЗ «Червона п’ятихатка».
Пізніше виникло товариство селян «Незаможник» (1929р.) Наступного року селяни об’єдналися в колгоспи «Червоний сівач», « 12-річчя Жовтня», ім.Будьоного (архівні дані).
До 1932 року у нашому с елі було майже 1000дворів ( зі свідчень старожилів). Хати були низенькі,глиняні, вкриті соломою або очеретом.
Сім’ї були великими. Після голодовки приблизно 50-60 дворів були пустуючи ми, бо люди померли від голоду. було в селі біля 1500людей. Коли у селі був голод, то ходили по хатах бригади і забирали у людей все, що можна було їсти. Все, до останньої зернинки. Люди намагалися сховати хоча б щось із продуктів , де хто придумав, але знаходили скрізь і все забирали.
167 жителів нашого села воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни, 97 з них загинули, 74 нагороджені орденами і медалями. В центрі Палівки, неподалік від школи споруджено пам’ятник загиблим воїнам, які загинули при звільнені села та односельчанам , які загинули на полях битв з фашистськими загарбниками.
А на новозбудованому приміщенні Паліївської школи прикріплено меморіальну дошку з написом: «Дмитро Михайлович Стефанов 30 березня 1971року, хоробро загинув при виконанні військового обов’язку, посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки».
З кожним днем час віддаляє нас від трагічних подій Великої Вітчизняної війни, але пам’ять людська житиме вічно і молоде покоління людей, які не зазнали кривавих жахів війни повинне знати правду про неї.
В кінці липня 1941року німецько- фашистські війська окупували наше село.
На автомобілях, бронетранспортерах, на мотоциклах,із закоченими рукавами завойовники вдерлися в село, розходилися по домівках, вимагаючи у переляканих жінок курей, молока, яєць.
Під загрозою звірячої розправи селяни були змушені щодня ходити на роботу, не одержуючи ніякої винагороди за свою працю.
Жінки , підлітки виконували найрізноманітніші тяжкі роботи під пильним наглядом поліції, адже фашистському рейху було потрібно все більше і більше продовольства.
Починаючи з 1942 року розгорнувся процес масового примусового вивезення працездатної молоді до Німеччини.
Першою ластівкою близького визволення з фашистської неволі був рейд партизанського загону генерала Наумова.
На початку весни 1944року грім артилерійської кононади докотився й до нашого села.
13 березня 1944р. частина 214-ої Кременчуцько - Олександрійської Червонопрапорної дивізії під командуванням Юдіна були радісно, зі сльозами на очах , зустріті жителями села.
Після визволення села від гітлерівських загарбників сільське господарство було повністю зруйноване, село спустошене.
Працювати люди вийшли на колгоспні поля з сапами, в колгоспі не лишилося жодного коня, не говорячи вже про механізми. Так весняні і літні польові роботи були проведені виключно вручну.
З кожним роком село все більше благоустроювалось.
В 70-х роках у Паліївці була розміщена центральна садиба колгоспу ім.. Щорса, за яким було закріплено 2703га. сільськогосподарських угідь, в тому числі 2563га. орної землі. Виробничий напрям господарства – вирощування зернових культур, цукрових буряків, соняшнику. Розвивалося м’ясомолочне тваринництво. За сумлінну працю 48 трудівників відзначені нагородами, серед них завідуючий молочною фермою Павло СавелійовичПигида - орденом Леніна, Іван Флорович Поберецький – орденом Жовтневої Революції , 4 колгоспника - орденом Трудового Червоного Прапора.
В 70-х роках в селі працювала восьмирічна школа, де 18 вчителів навчали 190 дітей, клуб, бібліотека з книжковим фондом 12 тис. книг обслуговувала 1000читачів, фельдшерсько- акушерський пункт, дитячий садок на 40 місць, 3 магазини, побутова майстерня, відділення зв’язку.
Населення в 70-х роках в с. Паліївка становило 1647 чоловік.
Дві партійні організації налічували 38 комуністів, дві комсомольські – за членів ВЛКСМ (70-ті роки).
Культурним центром перших поселенців була церква, містилася за сучасним шкільним приміщенням. Церква була дерев’яна. На місці теперішнього шкільного приміщення містилися амбри і магазини приватних торговців.
В 1894 році була відкрита церковно – приходська школа, яка містилася в двох класних приміщеннях і знаходилася біля церви.
Пізніше церковно- приходська школа припинила свою діяльність.
Школу в селі було збудовано тільки в 1927році. Першим директором нової школи був Тюпа Володимир Іванович.
У 1929 році була зруйнована церква, а міцне дерево, з якого вона була побудована стало будівельним матеріалом для огорожі шкільного подвір’я.
У 1933році директором став Пітецький Андрій Афанасійович, він займав цю посаду до початку війни. Пітецький А.А. та завідуюча педагогічним колективом Мацкул Валентина Семенівна очолили колектив Паліївської семирічки, на долю якого саме і випали найтяжчі роки становлення освіти на селі у повоєнний час.
Навчанням і вихованням учнів займався педагогічний колектив ( серед них було багато переростків) вчителів: Левіцька Людмила Тимофіївна,
Козіна Катерина Іванівна, Скляренко Ольга Семенівна, Путник Надія Андріївна, Єпішко Леонід Адамович, Єпішко Галина Володимирівна .
У 1950 році директором стала Мельник Тетяна Лук’янівна.
У 1974р. за великої підтримки тодішнього голови колгоспу Семенова Бориса Федоровича та клопотання директорів Матвієнка Миколи Павловича
( керував 1967-1971р.), Сойченка Матвія Федоровича ( 1971-1977р.) було введено в дію новозбудоване приміщення 8-річної школи.
З 1984-1991р. – директор школи Жорнова Валентина Борисівна.
З 1991 по 1997 р. школою керував Коноваленко Віталій Євгенович, за сприяння якого та за підтримки сільського голови Грека Василя Павловича неповна середня школа реорганізувалася у середню.
З 1998-2008р. – директор Онипсенко Валерій Миколайович.
З 2008р. педагогічний колектив очолив Солодєй Олег Борисович.
З 2011року на посаді директора школи працює Грек Надія Василівна.
Живуть у нашому селі дуже добрі, привітні люди. Серед них є багато талановитих, визначних людей. яких поважають односельчани.
Наприклад, Жовтило Борис Федотович, був бібліотекарем Паліївської сільської бібліотеки з дня створення до 1998року. ця людина віддала бібліотечній справі усе своє життя. вкладала у роботу всю душу.
Борис Федотович створив гарну. затишну бібліотеку у селі. Він завжди знав, яку книгу запропонувати читачеві, його любили і поважали як дорослі, так і малі.
Жорнова Валентина Борисівна була не тільки директором школи, а й ще талановитою поетесою. Її вірш про школу став гімном Паліївської школи.
ЇЇ поетичні починання перехопила і продовжила учениця нашої школи а потім і гімназії Котовщук Валентина Вікторівна, вірші якої друкувалися на сторінках районної газети «Маловисківські вісті».
Живе у нашому селі іще одна талановита жінка Кирдан Євгенія Миколаївна, вона майстриня вишивальниця, а перейняла вона май свою майстерність від своєї матері. Вишивки Євгенії Миколаївни нікого не залишають байдужими, вражають своєю красою. Були організовані виставки її робіт у Маловисківській типографії, на ярмарці до дня Незалежності, в Паліївській школі до Дня Перемоги. після виставок було багато відгуків і подяк.
А також, живе у нашому селі ветеран праці, депутат та член Верховної ради СРСР Бреурош Борис Сергійович.
Народився Борис Сергійович в с. Паліївка 02.11.1940року. Закінчив школу у рідному селі і з 14 років пішов працювати на ферму у колгосп. Потім закінчив Оникієвське училище механізації. Працював механізатором у колгоспі на комбайні, тракторах до розпаду колгоспу. До пенсії два роки пропрацював у СФГ «Гульдас».
Депутатом Верховної ради СРСР був у 1989-1990роках.Приймав участь у 1990році в останньому з’їзді депутатів. Був обраний членом Верховної ради та працював у комітеті по сільському господарству.
Бреурош Борис Сергійович нагороджений слідуючими нагородами:
· орден Леніна - 08.12.1973р.;
· два ордена Трудового Червоного Прапора -23.06.1966р. та 22.12.1977р.;
· орден Жовтневої революції-07.07.1986р.;
· медаль «Ветеран праці» - 14.05.1985р.;
· ювілейна медаль «За доблесні працю до 100-ліття з дня народження Леніна – 25.03.1970р. ;
- дві медалі за успіхи в розвитку народного господарства СРСР – 11.09.1973р. та 15.10.1978р. ;
· знаки «Ударник 9-та та 10-та п’ятирічки»
· знаки «Переможець соціалістичних змагань» - 1976р,1977р.,1978р, 1979р.
Жителі с. Паліївка традиційно святкують загальносільські свята , але найголовніше свято - це 9 травня – День Перемоги.
На нашій благодатній землі за роки, що минули від Дня Перемоги, виросло не одне покоління, яке не знає лихоліття війни і про війну відає лише з підручників історії та кінофільмів. І тому, саме тепер, дуже цінними є спогади ветеранів війни, які на своїх плечах винесли увесь тягар війни та повоєнних років. На жаль, у наш час усе рідіють ряди ветеранів. І ми, молоде покоління, повинні записувати і слухати живе слово наших ветеранів, щоб передати його наступник поколінням.
Станом на 01.12.1993року на території Паліївської сільської ради проживало 39 учасників бойових дій.
А на даний час 01.06.2012року залишилося два ветерани: Ступак Іван Афанасійович та Подставкіна Зінаїда Федорівна.
Ступака Івана Афанасійовича Велика Вітчизняна війна застала у рідному селі Паліївці. На фронт він потрапив у 1945році в неповних 18 років, коли лінія фронту проходила через наше село.
Воював Іван Афанасійович на Першому українському фронті - 8 армія, 302 стрілкова дивізія, 825 стрілковий полк.
На війні Іван Афанасійович був рядовим сапером.Мінували та розміновували дороги, залізниці, налагоджували переправи військ, будували мости.
У березні місяці 1945року під м. Кюстеном (Германія) був тяжко поранений.
Але демобілізувався тільки в 1950р.. Після війни також було багато роботи у сапера. Потрібно було розміновувати поля та інші об’єкти.
Має два ордени, 15 медалей, до бойових нагород у 1973р. було додано трудовий орден.
Подставкіна Зінаїда Федорівна народилася в с.Березово, Б-Троцького району, Білогородської області.
28 квітня 1943 року була призвана Ольховажевськимрайвійськоматом і проходила службу в Радянській Армії в складі зенітно – артелерійської дивізії.
В листопаді місяці 1943 р. в бою за Дніпропетровськ була тяжко поранена.
Після лікування в госпіталі знову була відправлена на фронт. Приймала участь у багатьох боях на протязі війни, дійшла до Берліну.
Нагороджена :
- орденом Вітчизняної війни ІІ ст..;
- орденом за мужність ІІІ ст. та багатьма медалями.
Населення с. Паліївка за даними перепису 2001року становило 1292 чол.( чоловіків – 581, жінок – 711) , у 2010року – 1050чоловік.
Паліївській сільській раді підпорядковані села: Паліївка – 1018 жителів, Веселе – 32 жителя.
Сільський голова – Шамка Людмила Валеріївна , на посаді з 2006 року.
Склад сільської ради- 16 депутатських мандатів
ОСНОВНІ ПІДПРИЄМСТВА
- Селянське (фермерське) господарство «Гульдас» -
- голова Гульдас Тетяна Леонідівна
- СТОВ АФ «Паліївська»- керівник Ніколенко Олександр Васильович
- Фермерські господарства:
§ ФГ «Гульдас Ю.Л.»
§ ФГ « Івченко В.І.»
§ ФГ « Касьян З.Г.»
§ ФГ «Коновалов В.Д.»
§ ФГ «Яріол» - Скорик В.А.
§ ФГ «Красляни» - Сорока В.П.
§ ФГ «Паліївське» - Сидоренко І.І.
Одноосібники:
- Коновалов В.Д.
- Грек В.П.
- Озерна О.В.
- Небога О.І.
- Небога Ю.Л
ОБ»ЄКТИ СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНОЇ СФЕРИ
- Адміністративний будинок сільської ради
- Дошкільний навчальний заклад «Колобок»
- Паліївська загальноосвітня школа I-IIIст.
- Фельдшерсько - акушерський пункт
- Сільський будинок культури
- Сільська бібліотека
- Відділ поштового зв’язку
- Спасо-Преображенська церква
- 7 торгових точок по забезпеченню населення продуктовими та промисловими товарами
